Загальна характеристика періоду

Загальна характеристика періоду

Період історичного розвитку Київської Русі та князівств, що виникли на її землях, де правили різні династії з дому Рюриковичів, деякі українські історики об’єднують під назвою "княжа доба". Термін "княжа доба" неоднозначний, але у всякому разі він добре віддзеркалює визначальний для тієї доби факт, що тодішня державність персоніфікувалася в особі володарів — князів: вірність князеві була свідченням лояльності до держави, зміни державного устрою та права здійснювалися князями або від їхнього імені. Втрата суверенного князя сприймалася як втрата державного статусу територією, якою він володів.

Для більшості істориків України здається очевидним, що княжа доба тривала тільки до підкорення українських земель іноземними державами. Вважається Загальна характеристика періоду, що від часу, коли перестало існувати Галицько-Волинське князівство, починається "литовсько-польська доба" або "період іноземного поневолення".

Переломне значення подій середини і другої половини XIV ст. в історії українського народу незаперечне. Справді, на українських землях вже з 1340 р. не було державних організмів, очолених представниками місцевих династій. Безсумнівно й те, що з останньої чверті XIV ст. всі українські землі опинилися — і, як виявилось, на дуже довгий час — поділеними між державами, володарі і керівні еліти яких були іноземцями. Зрештою, саме тоді справді почалося багатовікове іноземне поневолення, і хоч бували потім певні "острівці свободи" і в просторі, і в часі — це не Загальна характеристика періоду могло не мати дуже негативних наслідків для розвитку культури. Адже нормальні умови для культурного життя бувають лише тоді, коли культура розвивається вільно, коли нею опікуються місцеві політичні еліти, а творчі ініціативи не гальмуються внаслідок необхідності постійно боронити право на власну культурну спадщину.

Все це так. І все ж не можна недооцінювати того, що в XIV — XV ст. (точніше до 1470 р.) на українських землях існували більші й менші князівства, які, ставши васалами іноземного сюзерена — великого князя литовського, — зберегли істотні атрибути державності. Якщо говорити про Волинське князівство 1440 — 1450 рр. під владою Свидриґайла і Київське князівство 1435 — 1470 рр., тобто за князювання Загальна характеристика періоду Івана Володимировича, Олелька Володимировича і Семена Олельковича, то вони функціонували майже як справжні держави. Одні і другі вели власну міжнародну політику, київські князі укладали династичні шлюби з володарями інших держав, зокрема Московського князівства і Молдови. Цілком зрозуміло, що в устрої таких князівств не було різкого розриву з традиціями попереднього періоду української державності. Навпаки, володарі удільних князівств в Україні, хоч і походили з литовської династії Ґедиміновичів, ставили завданням зберігати лад, сформований у Київській середньовічній державі.



Отже, "княжа доба" тривала довше, ніж звичайно вважають. Йдеться про заключні її етапи — від короткочасного, але блискучого спалаху державотворення за князя Романа і короля Данила Загальна характеристика періоду, аж до 1470 р. , коли, за словами літописця, "на Києві князі пересташа бити, а вмісто князий воєводи насташа".

Виникають численні нові міста як адміністративні та економічні центри земель і волостей. Значно вищого, ніж перед тим, рівня досягло ремісниче виробництво, внаслідок вузької спеціалізації у багатьох галузях зросла кількість ремісничих професій. Мало місце у цілому значне — попри періоди занепаду — збільшення населення, в тому числі торговельно-ремісничого прошарку в містах. Хоч господарство в своїй основі залишалося натуральним, господарські зв’язки в межах князівств розвивалися інтенсивніше, ніж між князівствами. Зростало значення транзитних торговельних шляхів, що перетинали території князівств. Культурним зв’язкам між князівствами Загальна характеристика періоду сприяло те, що всі їхні землі належали до Київської митрополії.

Негативним явищем були міжусобні війни, що точилися між більшістю князівств. Нерідко створювались коаліції князів для боротьби з іншими князівськими коаліціями. Князі намагалися залучити на свою сторону місцеву боярську верхівку, а бояри, в свою чергу, використовували міжкнязівські конфлікти для зміцнення власних позицій. Князівські міжусобиці стали особливо небезпечними перед загрозою з боку зовнішніх ворогів, спершу половців, згодом монголо-татар. Істотною була й загроза захоплення або руйнування руських земель західними сусідами — Угорським королівством, Польським князівством, Литвою. Захист від ворогів вимагав спільних дій князівств. Водночас правителям великих князівств доводилось боротися проти спроб виокремлення Загальна характеристика періоду з їхнього складу менших удільних князівств, земель і навіть волостей. Нерідко поділу прагнули найпотужніші місцеві боярські роди, проте об’єднавча діяльність князів знаходила підтримку міських ремісників та купців, частини бояр, особливо дрібних і середніх. Певна стійкість території князівств зумовлювалася також природними межами, давніми культурними традиціями, складом населення. Так, до Київського князівства увійшли землі колишніх племінних союзів полян і древлян, до Чернігівського і Сіверського князівств — землі сіверян. Волинське князівство з центром у Володимирі включало, в основному, територію колишнього племінного союзу дулібів — бужан — волинян. Основою території Галицького князівства, ймовірніше, були терени карпатських хорватів і північно-західні окраїни землі тиверців. Загалом, і за Загальна характеристика періоду часів удільного роздроблення тривало започатковане раніше зближення протоукраїнських племінних груп, зокрема, полян, сіверян, дулібів, хорватів, уличів, тиверців. Цьому сприяли спорідненість мови і побуту, географічне положення, економічні, політичні та культурні взаємини.

Зрозуміло, нові політичні умови впливали на культурне життя. Однак творення культури — процес повільний, а головне, безперервний: нові явища зароджуються непомітно і лише дуже поступово модифікують те, що було успадковане від попередніх поколінь. Відсутність різких змін — якщо не брати до уваги порівняно рідкі політичні катаклізми — значною мірою пояснюється тим, що не буває повної одночасної зміни одного покоління іншим. Як у житті людей кожного дня хтось помирає і хтось народжується, так і Загальна характеристика періоду в культурному процесі повсякчас щось зникало, щось зароджувалося й міцніло.

Повільність еволюції культури дозволяє окремі культурні явища розглядати в межах довших відтинків часу, більше того, тільки в межах великих періодів простежуються напрям і характер змін. Водночас культурні явища неможливо адекватно відтворити, не враховуючи змін соціальної структури та політичної ситуації, що відбуваються частіше — і внаслідок політичних подій, і внаслідок природних явищ (таких як стихійні лиха), дуже часто внаслідок непередбачуваного збігу обставин. Ось чому доцільно висвітлювати розвиток культури на тлі тих подій, що визначали зміни контексту, в якому розвивалася культура. Найпомітнішими політичними змінами були зміни форм державності, яким відповідали зміни внутрішньої політики Загальна характеристика періоду і зовнішньополітичної орієнтації держав. Враховуючи двобічний напрям контактів — рівень культури визначав характер державності, а державність спрямовувала культурні процеси, — висвітлення історії державності допоможе зрозуміти і багатогранність форм культурного життя, їхню пов’язаність між собою і зі змінами політичної ситуації.

Політичні зміни не тільки відбувалися частіше й минали швидше, ніж зміни в сфері культури, але вони більшою мірою, ніж культурні явища, були локалізовані, обмежені певними місцевостями або територіями. Натомість культурні явища, попри всю їхню локальну й реґіональну різноманітність, мають тенденцію поширюватися на значні території внаслідок зв’язків і взаємовпливів регіонів. Деякі культурні явища, причому часто ті, що сприймаються Загальна характеристика періоду як визначальні, набирають загальнонаціонального характеру. Простежити співіснування регіональних, загальнонаціональних, міжнаціональних сторін культурного життя — важливе завдання історії культури. Конкретна культурна взаємодія, конкретна співдія факторів завжди відбуваються у певному часі. Це те, що можна було б називати хронотопом культури. Власне єдність місця і часу — це миттєвість. Мить непідвладна аналізу, але характер процесу найадекватніше можна відтворити в межах коротких відтинків часу.

Отже, перший відтинок періоду, що розглядається в даному розділі, обмежується 1199 — 1240 рр. Початкова дата — утворення об’єднаного Галицько-Волинського князівства, кінцева — зруйнування Києва Батиєм. Аж до 1240 р. зберігався той устрій, який дозволяє історикам зробити висновок про збереження на Русі конфедерації князівств — деякі Загальна характеристика періоду історики називають її навіть імперією, вказуючи цим на певні риси подібності до устрою Священної Римської імперії німецької нації. Ще з другої третини XII ст. (за умовну дату тут приймають 1132 рік, коли помер Мстислав, син Володимира Мономаха) кілька найбільших князів, що мали власні династії (точніше, свої гілки династії Рюриковичів), цілком явно вели практично самостійну політику, разом з тим кожен з володарів цих князівств прагнув стати Великим князем Київським і тим самим номінальним сюзереном всіх інших удільних князів. У невеликому Київському князівстві своя династія не витворилася саме тому, що за це князівство змагалися всі інші, і той, хто здобував у ньому владу Загальна характеристика періоду, не втрачав надії перетворити номінальний сюзеренітет на реальний. Успіх або неуспіх окремих князівств часто залежав від позиції місцевих бояр і верхівки містичів — міського торговельно-ремісничого населення.

Київ, Київське, Чернігівське і Переяславське князівства. Як доведено в дослідженнях П. Толочка та ряду інших авторів, упродовж перших чотирьох десятиліть XIII ст. Київ залишався найбільшим містом в усій політично роздробленій на той час державі. Київська земля, що переходила з рук до рук разом з київським княжим престолом, не була великою, але сам Київ залишився найбільшим містом Східної Європи, зберіг економічні зв’язки з Північною Руссю і Західною Європою, з країнами Сходу. Рівень ремісничого Загальна характеристика періоду виробництва у тогочасному Києві засвідчує великий економічний потенціал міста. Зокрема, археологічні дослідження на київському Подолі дали багато нових матеріалів про майстерність київських ремісників, масштаби їхньої виробничої діяльності. Київ залишався значною мірою законодавцем моди і місцем появи нових явищ у різних галузях ужиткового мистецтва, не кажучи вже про архітектуру і сакральний живопис. З-поміж інших великих політичних центрів він вирізнявся багатством історичної спадщини, тим, що зберігав значення адміністративного центру церкви, а також відігравав особливу роль у справі захисту Русі від кочівників. Як основний символ давніх державних традицій він був головним вузлом міжкнязівської боротьби. Князі дивилися на нього як на загальнодинастичну Загальна характеристика періоду спадщину, що зрештою сприяло встановленню над Києвом впродовж ряду періодів колективного сюзеренітету.

Галицько-Волинське князівство: перші кроки. Поряд із спільними з іншими князівствами рисами Галицька і Волинська землі мали багато своєрідних. Незважаючи на міжусобні війни між окремими князями, ці землі здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини, які й стали однією з передумов об’єднання Волині й Галичини в одному князівстві. Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславич на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише 1199 р., після смерті Володимира Ярославича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстиславичу вдалось добитися об’єднання під Загальна характеристика періоду своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті Роман утвердився і в золотоверхому Києві. Кияни охоче перейшли на бік Романа і відчинили йому Подільські ворота міста.

Так виникло об’єднане князівство. Деякі історики називають його Галицько-Волинською державою, інші вважають таке найменування некоректним. Проте слід мати на увазі, що риси держав мали всі наймогутніші князівства, володарі яких — на знак незалежності від інших князівств — називали себе "великими князями". Літописець називав Романа саме великим князем, а також "царем на Русі", "самодержцем всея Русі", причому слово "самодержець" вперше в літописі застосовано саме щодо нього. Цей титул засвідчив зміцнення Загальна характеристика періоду позиції великого князя, підпорядкування ним непокірних боярських угруповань. Державний статус князівства засвідчувався тим, що деякі західні землі називали його королівством задовго до коронування Данила Галицького.

Із захопленням пише автор літопису про те, що великий князь Роман "одолів усі поганські народи, мудрістю розуму додержуючи заповідей Божих, Він бо кинувся на поганих як той лев, сердитий же був як та рись, ...переходив землю їх як той орел, а хоробрий був як тур, бо він ревно наслідував свого предка Мономаха...". Роман завоював собі славу сміливими і успішними походами на половців та литовців. Згодом він втрутився в боротьбу між ґвельфами (прихильниками пап) та ґібелінами (прибічниками імператорської Загальна характеристика періоду династії Гогенштауфенів), виступивши на боці Філіппа Швабського Гогенштауфена, який боровся за владу в імперії з Оттоном IV саксонським, союзником пап. На шляху до Саксонії Роман Мстиславич загинув у випадковій сутичці з військом краківського князя Лешка Білого під Завихостом на Віслі (1205).

Смертю Романа скористалися галицькі боярські угруповання, які не допустили до влади Романової вдови та його малолітніх синів Данила і Василька. Щойно княжичі підросли, вони розпочали з боярством тривалу і запеклу боротьбу за престол Волині, а пізніше й Галичини.

Могутність великих бояр у Галицькій землі пояснюється не тільки різноманітністю їхніх прибутків (розвинуте сільське господарство, солеварні промисли, торгівля), а й тим Загальна характеристика періоду, що князі залучали на свій бік місцевих бояр, надаючи їм посади і, головне, маєтки, які стали базою зростання впливу боярських родів, давали їм потім змогу протидіяти спробам зміцнення князівської влади. Нерідко найбагатші бояри вважали вигіднішим для себе іноземне покровительство. Вони виходили з того, що правителям-чужинцям важче, ніж своїм, домогтися підтримки широких кіл населення, і це спонукатиме їх давати привілеї боярам як основній своїй опорі. До того ж боярам не могло не імпонувати законодавче обмеження королівської влади і гарантування прав феодалів Угорщини згідно із "Золотою буллою" короля Андрія II.

Галицько-Волинське князівство після навали Батия. Подолавши впертий Загальна характеристика періоду опір на лінії укріплень вздовж Верхнього Тетерева, Горині й Случі, Батий на початку 1241 р. рушив на Волинь. Як вказує літописець, хан, побачивши, що не зможе взяти Крем’янець і Данилів, відступив від них. У Звенигороді, Володимирі, Галичі дружинники і озброєні містичі боролись до кінця, до останнього воїна. Зруйнування міст і сіл, величезні людські втрати — все це завдало невиправного удару економіці й культурі.

Все ж Галицько-Волинська земля постраждала порівняно менше, ніж. більш східні князівства. Це дало змогу одразу ж після відходу Орди розпочати не тільки відбудову зруйнованих міст, а й спорудження нових. Зокрема, було споруджено могутні укріплення Холма, куди Данило Загальна характеристика періоду переніс свою столицю, збудовано Львів, який названо на честь Данилового старшого сина Лева. Одночасно і далі доводилося воювати з непокірними боярами, які робили ставку на Ростислава Михайловича чернігівського та його союзників.

1245 р. військо Данила Галицького здобуло блискучу перемогу в битві з військом угорського короля та його союзниками поблизу міста Ярослава на Сяні. Ярославська битва, в якій Данило підтвердив свою славу хороброго воїна і здібного полководця, надовго зупинила агресію Угорського королівства на північ від Карпат. Близько 1250 р. між Данилом і угорським королем Белою І налагодились дружні стосунки, які були закріплені шлюбом Данилового сина Лева з дочкою Бели Констанцією.

Проте Загальна характеристика періоду спроба організувати сильний союз проти ординців не вдалася. Не маючи змоги виставити надійний опір переважаючим силам Золотої Орди, Данило змушений був поїхати до столиці Батия. Незважаючи на неминуче в цій ситуації декларування князем лояльності, бажання бути "мирником", князівство не стало васалом орди, бо данини їй не платило. Подальша діяльність Данила засвідчує, що він тільки за крайніх обставин йшов на підпорядкування Орді, щоб отримати перепочинок і зібрати сили для вирішальної боротьби. Саме з цією метою було споруджено низку укріплених міст, які мали, за словами літопису, бути опорою "проти безбожних татар". Поступово, спершу дуже обережно, Данило знову починає шукати союзників для боротьби Загальна характеристика періоду з ординцями. В 1254 — 1255 рр. війська Данила, його брата Василька і сина Лева здобули міста, що піддалися татарам (Болохівські міста в районі річок Случ і Тетерів), а коли загони хана Куремси перейшли в контрнаступ, вони були відтіснені в свої кочовища. Однак після приходу 1258 р. величезного війська Бурундая Данило і Василько змушені були розібрати укріплення найбільших фортець на доказ того, що вони "мирники" Орди. Лише столичний Холм не скорився і зберіг свої фортифікації.

Будівництво нових міст, декотрі з яких були фортецями, спрямоване на захист краю від Орди і водночас від агресії із Заходу, створювало умови для дальшого розвитку писемності й мистецтва Загальна характеристика періоду. З літопису відомо, що сюди стікалися ремісники звідусіль, у тому числі з іноземних країв, тут започатковано монументальне будівництво, велося літописання. Культурним осередком залишався і Перемишль, в якому єпископську кафедру в 80-х рр. XIII ст. займав високоосвічений владика Мемнон.

Данило проводив активну зовнішню політику. Після смерті останнього австрійського герцога з династії Бабенбергів син Данила Роман одружився з Гертрудою Бабенберг і з допомогою угорського короля спробував оволодіти герцогським престолом Австрії. Ця спроба була невдалою (внаслідок тривалої боротьби з 1282 р. тут укріпилась династія Габсбургів).

Міжнародному авторитету Данила сприяло вінчання його 1253 року отриманою від папи Інокентія IV королівською короною. Місцем коронації Загальна характеристика періоду він обрав Дорогичин на Підляшші, щоб підкреслити свої права на це місто, де свого часу розгромив лицарів Добжинського ордену. Західноєвропейські хроніки називали Галицько-Волинське князівство королівством ще задовго до дорогичинської коронації, тому, надсилаючи в подарунок Данилові корону, папа рахувався з реальними фактами

Взаємини холмського двора з Римом мали переважно політичний характер. Однак папа не міг надати конкретної допомоги проти Орди, тому взаємини Данила з Римом не привели до стійкого союзу.

Після смерті Данила Галицького (1264 р.) його син Шварно Данилович на короткий час об’єднав Галицьке князівство з Литвою. Лев Данилович (помер 1301 р.), який успадкував Львів і Перемишль, а після смерті Шварна — Холм Загальна характеристика періоду і Галич, значно розширив свої володіння, приєднавши до них Люблінську землю і частину Закарпаття з Мукачевим. У Володимирі правив у цей час Володимир Василькович (1270 — 1288), у Луцьку — Мстислав Данилович (з 1289 р. також у Володимирі).

Порівняно найбільше відомостей маємо про культурне життя невеликого удільного Володимирського князівства на Волині. Придворний літописець князя Володимира Васильковича уклав справжній панегірик йому як "книжникові і філософові", описав його піклування про переписування книжок, прикрашення храмів іконами, будівництво міст. Якщо навіть припустити, що цей князь і справді особисто більше цікавився книжністю, ніж інші, то щодо інтенсивності й характеру культурного життя Володимир, цілком певно, не був винятком. Будівництво велося Загальна характеристика періоду і в містах князівства, очевидно, були й інші центри книжності, але, на жаль, матеріали про це збереглися лише фрагментарно. Зокрема, з того ж Галицько-Волинського літопису видно, що Київ продовжував і в післямонгольський час забезпечувати князівства іконами і рукописними книгами. Є всі підстави вважати, що Києво-Печерський монастир залишався осередком культури, що зберіг міжнародне значення.

На початку XIV ст. Волинське і Галицьке князівства знову об’єдналися в руках одного князя — Юрія І Львовича, внука Данила Галицького. Скориставшись із внутрішніх заколотів у Золотій Орді, Галицько-Волинське князівство змогло на деякий час знову пересунути південні межі своїх володінь аж до нижньої Загальна характеристика періоду течії Дністра й Південного Бугу. Свідченням могутності Юрія І було те, що він, як і Данило, прийняв королівський титул, іменуючи себе королем Русі (тобто Галицької землі) і князем Володимири (Волині). Йому вдалося домогтися від константинопольського патріарха встановлення окремої Галицької митрополії, до якої належало кілька єпархій — володимирська, луцька, перемишльська, холмська, турівсько-пінська (перед тим вся Русь входила до складу однієї митрополії — київської). Утворення Галицької митрополії сприяло розвиткові традиційної культури і допомагало захищати політичну незалежність об’єднаного князівства. До речі, перший галицький митрополит Петро Ратенський пізніше став першим митрополитом у Москві.

У 1308 — 1323 рр. у Галицько-Волинському князівстві правили сини Юрія — Лев II Загальна характеристика періоду і Андрій. З їхніми іменами пов’язана важлива сторінка історії Закарпаття. 1315 р. тут почалося повстання місцевих феодалів проти короля Угорщини Карла-Роберта, основоположника нової Анжуйської династії. Ряд істориків припускає, що в повстанні взяли участь і широкі кола селян Закарпаття. На чолі повстанців стали наджупан Землинського і Ужанського комітатів Петро, син Петра Петуні, а також палатин Копас. Близько 1315 р. Петро їздив до Галицької землі, щоб запросити на угорський престол одного з галицько-волинських князів — Андрія або Лева Юрійовича. Повстання охопило значну частину Закарпаття, але, не отримавши достатньої підтримки, зазнало поразки. 1320 р. на заклик наджупана Петра повстання розгорілось знову, але Загальна характеристика періоду близько 1322 р. було придушене. Мабуть, саме тоді Галицько-Волинське князівство втратило Мукачеве і прилеглу округу.

На міжнародній арені Галицько-Волинське князівство за Андрія і Лева Юрійовичів орієнтувалося на союз з Тевтонським орденом. Це було корисно як для забезпечення торгівлі з Балтикою, так і у зв’язку з тим, що дедалі відчутнішим був тиск Литви на північні окраїни князівства. Збереглася грамота Андрія і Лева 1316 року про підтвердження союзу з Орденом, якому галицько-волинські князі обіцяли захист від Золотої Орди. Отже, хоч Галицько-Волинське князівство мусило визнавати формальну залежність від Орди, фактично воно вело самостійну зовнішню політику. Польський король Загальна характеристика періоду Владислав Локетко називав своїх східних сусідів князів Андрія і Лева "непоборним щитом проти жорстокого племені татар". Проте, перегороджуючи Орді доступ на землі своїх західних сусідів, Галицько-Волинське князівство більше, ніж вони, потерпіло від спустошливих походів ординців. Виснажлива боротьба із зовнішніми ворогами, гострі внутрішні конфлікти князів з боярами і війни князів між собою знесилювали Галицько-Волинське князівства, і з цього скористалися сусідні держави, які значно менше потерпіли від ординського лихоліття. Після смерті останнього галицько-волинського князя Юрія II польський король Казимир III напав на Львів, пограбував княжий палац на Високому замку, але скоро був змушений відступити. Правителем Галицької землі став Загальна характеристика періоду боярин Дмитро Дедько, натомість на Волині укріпився князь литовського походження Любарт (Дмитро) Ґедимінович, який прийняв мову і звичаї місцевого населення.

У боротьбі за галицькі землі, яка йшла із змінним успіхом, симпатії більшості галичан були на боці Любарта. Все ж сили були надто нерівними. 1349 р. Польща знову захопила Галицько-Холмське та Перемишльське князівства, а король польський Казимир проголосив себе "правителем Королівства Русі", тобто Галичини. Великий князь литовський Альгірдас (Ольґерд Ґедимінович), скориставшись ослабленням Золотої Орди, у 60-х рр. XIV ст. підпорядкував собі інші українські землі — Поділля, Київщину, Переяславщину. Галицьке князівство з 1370 р. опинилось під владою Угорського королівства, причому в 1372 — 1378 і 1385 — 1387 рр. тут правив Загальна характеристика періоду як васал угорського короля онімечений князь із Сілезії Володислав Опольський. Він прагнув незалежності від Угорщини і навіть почав карбувати у Львові монету з гербом Галичини і власним ім’ям 14.

Проте цей князь був католиком, за його правління державна влада належала іноземцям, а місцеве боярство було відтіснене на другорядні позиції. Інша ситуація склалася на Волині під владою Дмитра-Любарта Ґедиміновича, де значною мірою зберігалися традиції попередньої доби. 1387 р. Галицька земля і західна частина давньої Волині (Холмщина) були надовго захоплені Польським королівством. Належні раніше до Галицько-Волинського князівства землі між Дністром і Прутом, в тому числі територія сучасної Загальна характеристика періоду Буковини, опинилися у складі Молдавського князівства, що сформувалося саме в цей час. Поряд з румунською більшістю значну частину населення цього князівства становили українці, а деякі волості були цілком українськими. В устрої та правовій системі Молдавського князівства було чимало рис, які сформувалися у Галицько-Волинському князівстві, навіть грамоти господарів (князів) Молдови впродовж тривалого часу укладалися українською мовою. Зовсім іншою була доля Закарпаття, де на той час не було місцевих феодалів. Політична влада належала угорським феодалам, а міське самоврядування повністю було в руках католицьких міщан, головно німців і угорців.

У Галицько-Волинському князівстві і після навали ординців продовжувалися традиції візантійської і Загальна характеристика періоду старокиївської культури

Водночас це князівство інтенсивніше, ніж це було у давньому Києві, ставало на шлях творчого освоєння культурних цінностей країн Західної і Центральної Європи. Польща, Угорщина, східні землі Німеччини значною мірою відігравали посередницьку роль: через них проникали далі на схід ті культурні явища, що мали загальноєвропейський характер. Продовжувався започаткований раніше процес часткового засвоєння деяких елементів орієнтальної культури, що було, зокрема, пов’язане з поселенням на українських землях половців та представників інших народів Сходу. Ординська навала не сприяла культурному життю, але створювала умови і для контактів з людністю Азії, особливо на рівні побуту, ужиткового мистецтва, звичаїв. Інша річ, що саме ідеологічне протистояння загарбникам, бар Загальна характеристика періоду’єр релігійної відмінності, зрештою, прагнення до самозбереження і спричиняли швидше протистояння впливам зі Сходу, — йдеться насамперед про мусульманський світ, оскільки Золота Орда перейшла на іслам.

Природно, що для України на рівні духовної культури, писемності, сакрального мистецтва основне значення мали зв’язки і взаємовпливи в межах християнського світу і насамперед у межах східного християнства. Зокрема, в сакральному мистецтві (архітектура храмів, іконопис, церковний спів) упродовж тривалого часу чітко вираженим реґіоном залишалися терени впливів візантійської культури, ареалом яких були слов’янські православні країни.

Упродовж першої половини XIV ст. у культурному житті збільшувалися впливи західного, латинського християнства, проте природним було і Загальна характеристика періоду певне протистояння їм, оскільки агресія з боку західних держав — католицьких Польщі та Угорщини, згодом Литовського князівства, яке з кінця XIV ст. стало також католицьким, не сприяла сприйняттю форм культури, специфічних для "латинян".

Княжий двір, сам князь і його придворні відігравали виняткову роль у формуванні й поширенні нових форм культури, зразків поведінки, особливостей ментальності елітарних верств, а відтак і суспільства в цілому. Нагадаймо, що саме князь Володимир Святославич і його найближче оточення стали ініціаторами переломної події, найважливішої для всього розвитку культури в Східній Європі — прийняття християнства з Візантії.

Суттю давньоруських поглядів на державну владу була ідея колективного володарювання роду Рюриковичів Загальна характеристика періоду над Руссю і відгалужень цього роду — над окремими землями 1. Тільки представники династії Рюриковичів мали право займати князівський престол — це було очевидним для всього тодішнього суспільства.

З усіх князівств тільки в Галицькому трапилася один-єдиний раз спроба "вокняжитися" боярина, що не був Рюриковичем, — Володислава Кормильчича. Це було сприйнято повсюдно як нечуване порушення законності й звичаїв. Усунення Володислава з князювання і пізнішу смерть в ув’язненні сучасники розглядали як заслужену кару за вчинок, що цілком суперечив тодішнім уявленням про право й справедливість.

Загальноприйнятим було розуміння, що княжа влада — від Бога. Тому отриманий на підставі родового права сан князя-володаря освячувався обрядом інтронізації Загальна характеристика періоду, посадження "на стіл", тобто на престол 2. Інколи цей ритуал відбувався в княжих палатах, але найчастіше — у кафедральному храмі столиці князівства. Так, галицький літописець підкреслює, що саме в соборі Успіння Богородиці "посадиша князя Данила на столъ отця своего, великого князя Романа". Коли Данило, втративши владу у своїй "отчині", 1238 р. здобув її знову, обряд інтронізації було проведено вдруге: "Данило же вниде въ градъ свои и прийде ко пречистЂ святЂй Богородици, и прия столЂ отца своего" 3. Після цього він відсвяткував перемогу і поставив на одній з міських брам свою корогву.

На підставі літописних звісток XII — XIII ст. історики реконструюють типовий Загальна характеристика періоду перебіг церемоніалу вокняжіння 4. У встановлений день — найчастіше це була неділя або свято — народ зустрічав володаря при в’їзді до міста. Єпископ (у Києві — митрополит) проводив князя до кафедрального храму, де відбувалося урочисте богослужіння, що й завершувалося "посадженням на стіл" під відповідні молитви, зокрема спів "Киріє елейсон". Зустріч новоінтронізованого князя з народом у деяких випадках завершувалася укладанням "ряду" (угоди) князя з містичами та міськими боярами, в інших випадках князь проголошував свої розпорядження, що могли бути викладені в уставній грамоті. Таку грамоту про повинності населення видав, наприклад, Мстислав Данилович, встановивши всупереч існуючому опору свою владу в Бересті.

Кінцевим етапом Загальна характеристика періоду церемоніалу був похід на княжий двір і бенкет з боярами, містичами й духовенством. В цьому, як і в роздаванні спадкоємцем милостині й майна померлого князя (що нерідко передувало інтронізації), дослідники вбачають пережиток дохристиянського обряду — встановлення сакральних відносин володаря і підданих через обмін дарунками й спільне бенкетування 5.

У джерелах нема відомостей про коронацію князів при їхній інтронізації. Як відомо, Данило Романович Галицький прийняв королівську корону від папського легата Опізо. Літописець при згадці про це підкреслював, що раніше Данило відмовлявся від коронування і згодився лише за порадою матері й союзних польських князів, з умовою, що коронування забезпечить допомогу католицьких країн проти Орди. Як Загальна характеристика періоду видно з літопису, крім самої корони ("вінця") обряд коронації включав прийняття володарем інших ознак королівського сану — скіпетра і "корони" ("держави" — тобто металевої кулі з хрестом). Хоч з часу коронації придворний літописець послідовно називає Данила Романовича королем, незважаючи на прийняття королівських інсигній від папи, Данило залишився вірним православ’ю. Сподіваної допомоги із Заходу проти монголів він не отримав, але, без сумніву, королівський титул сприяв його авторитетові в колі сусідніх монархів. Крім Данила, титулом короля користувався ще його внук Юрій Львович. Існує думка, що коронування Юрія було пов’язане з встановленням Галицької митрополії в 1302 — 1303 рр. і що воно в цьому випадку Загальна характеристика періоду було санкціоноване візантійським імператором та патріархом 6.

Відповідними правилами етикету, не позбавленими елементів театральності, регулювалися і аудієнції в князя, і його участь в богослужіннях, і розваги володаря та його гостей, зокрема лови. Ймовірно, більшість князів ставилися до ловецтва з таким самим запалом, як Володимир Мономах: це було заняття, гідне монарха та його лицарів. Певні обряди передбачалися і на випадок одруження чи похорону князя. Родинні події були приводом для спілкування правителів з підданими і для підтвердження за кожним разом авторитету влади. Присутність князя і його родини на богослужіннях, його прилюдні молитви перед початком важливих справ, інші вияви побожності підкреслювали сакральний Загальна характеристика періоду характер його влади.

Князі, крім столичних палат, мали і заміські резиденції. Наприклад, луцький князь любив бувати у гарному місці, названому "Рай". Володимир Василькович часто перебував не в столичному Володимирі, а в місті Любомлі. Більшість князів значну частину часу проводили в подорожах, існував певний узвичаєний етикет зустрічей з місцевим населенням. Слід гадати, що завдяки таким зустрічам певні риси придворних звичаїв переймалися місцевими боярами і містичами.

При княжих дворах спершу особливо впливовими були представники старої, ще родоплемінної знаті, але з часом князі почали протиставляти їм бояр, які висунулися завдяки князівській протекції, зокрема з числа тих, хто надав князям якісь послуги Загальна характеристика періоду. Рисами, що особливо цінувались, були вірність, почуття обов’язку. Житіє чернігівського князя Михайла Всеволодовича і боярина Федора розповідає, що князь за порадою довіреного боярина пішов на мученицьку смерть, а боярин не завагався піти на муки разом з князем. Це житіє, як і інші подібні твори, утверджувало в суспільстві поняття про вірність вірі як найвищу чесноту християнського володаря і його підданих.

Про роль придворних бояр у державному управлінні можна довідатися з князівських грамот, де, як правило, перелічувалися бояри, присутні при підписанні певного документа. Очевидно, деякі з важливих актів князь видавав, порадившись із наближеними до себе боярами.

Про структуру князівських дворів, назви придворних посад Загальна характеристика періоду збереглися лише дуже неповні відомості. У літописах згадуються посадники, тисяцькі, сотники, воєводи, княжі та боярські тіуни різного рівня. У XIII ст. свої тисяцькі були у всіх столицях князівств, навіть після об’єднання окремих з них під владою одного князя. Обов’язок тисяцьких — оборона міста; вони брали участь і у воєнних походах, виконували дипломатичні доручення. Представляючи місцеві боярські роди, тисяцькі інколи ставали організаторами опозиції князеві. Той, у свою чергу, намагався створити центральний апарат управління з вірних собі бояр. У ньому найпомітнішою фігурою, своєрідним заступником князя у військових, адміністративних і судових справах став двірський. До деяких посад, що їх Загальна характеристика періоду бачимо при дворі Данила Романовича, є аналоги у Візантії і у західних сусідів. Так, печатник — своєрідний канцлер князівства — має спільні риси з візантійським логофетом. Відповідно до звичаїв на дворах західних сусідів стольник дбав про порядок на бенкетах, сідельничий піклувався про князівських коней. Крім цього, і стольник, і сідельничий виконували різні конкретні доручення адміністративного або дипломатичного характеру. Складається, однак, враження, що обов’язки службових осіб залишалися слабо диференційованими і що майже не розрізнялось управління загальнодержавними справами і вотчинним господарством князя.

Особливо великий вплив на княжих дворах мало вище духовенство. Траплялися, зокрема в першій половині XIII ст., випадки, коли єпископи очолювали боярську Загальна характеристика періоду "коромолу", частіше, однак, князям вдавалося призначати єпископів з числа своїх прихильників.

У князівських і єпископських канцеляріях працювали освічені люди, знавці іноземних мов. Вони готували грамоти, вели дипломатичне листування. У Волинському літописі, крім кількох згадок про грамоти, наведено повний текст двох грамот Володимира Васильковича і однієї Мстислава Даниловича. Із численних копій грамот князя Лева Даниловича, що збереглись до наших днів, автентичний текст передають лише деякі 7

Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 12 | Нарушение авторских прав


documentbaikijp.html
documentbaikptx.html
documentbaikxef.html
documentbaileon.html
documentbaillyv.html
Документ Загальна характеристика періоду